Війська територіальної оборони - відродження реєстрового козацтва

Наш народ, Ми Українці - сильні волею і славною історією! 

 В СВОЇЙ ХАТІ СВОЯ Й ПРАВДА, І СИЛА, І ВОЛЯ!

Наша опора - Армія і Флот!

Наскільки важливо мати армію, на яку в разі необхідності можна опертися, українцям чи не найбільш наочно продемонструвало ХХ століття і трагічні події сьогодення.
     Справді, фінансування української армії бажає кращого. Потреба нагальної реформи очевидна. Втім, уперше за кілька сотлітню історію є чітке розуміння, що своя армія потрібна. Якою ми її бачимо?  

ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА.

Формування українського козацтва і становлення його військового мистецтва відбувалось в умовах постійної боротьби з грабіжницькими нападами татар. В основі татарської тактики грабіжницьких нападів лежала велика мобільність їхніх загонів. Боротьба з таким противником, який міг з'явитись у будь-якому місці і в будь-якій кількості, вимагала від козаків достатньої мобільності і певних засобів, які б нейтралізували його кількісну перевагу. З іншого боку, козакам протистояла польська держава, яка несла в Україну поневолення, кріпацтво та денаціоналізацію. В боротьбі з польськими військами козакам треба було витримувати атаки важкої кінноти з її довгими списами і досконалим володінням холодною зброєю, протистояти артилерійському вогню й атакам піхоти. Втрата власної державності обумовила відсутність державної підтримки створенню українських збройних сил. В цих умовах козацтво явилось результатом само організаційних зусиль українського народу. Це обумовило народний характер козацького війська, відкрило широкі перспективи для його розвитку, але на початковому етапі цей розвиток обмежувався можливостями окремо взятого селянського господарства.

Відсутність державних організаційних заходів не дозволяла створити не тільки кінноту, а й будь-яке військо, формування якого б потребувало об'єднаних зусиль. Тому в козацькому війську кожен сам повинен був забезпечувати себе зброєю, спорядженням, кіньми, провіантом та фуражем. Формування в Україні легкої кінноти, яка була традиційна для кочівницьких народів, теж було неможливе. Адже історично склалося, що українці були хліборобським народом. Тому до середини 17 ст. козацька піхота була основним родом війська. Прибулі на поле бою кінні козаки спішувались і вели бій у пішому порядку. Невисока скорострільність тогочасної вогнепальної зброї не дозволяла піхоті вести на відкритій місцевості успішні бої з кіннотою. Тому табір з возів став основним бойовим порядком козацької піхоти. На підступах до табору козаки копали вовчі ями та інші пастки.

Важливим фактором неприступності козацького табору був масований і влучний вогонь із ручної вогнепальної зброї. Висока виучка й використання найбільш передових досягнень у зброярській справі (кременевих ударних замків та ладівниць із готовими набоями) дозволили козацькій піхоті досягти найбільш можливої щільності вогню. Заряджання мушкета потребувало певного часу, і щоб досягнути безперервного вогню, піхотні підрозділи вели його шеренгами по черзі. Швидкість заряджання мушкетів з готовими замками змушувала шикувати підрозділ озброєний такою зброєю в 10 шеренг. Озброєних мушкетами з кременевими ударними замками піхотинців шикували в 5 шеренг. Швидкість, з якою козаки стріляли з ручної вогнепальної зброї, дозволяла шикувати козацькі піхотні підрозділи у три шеренги. Це дозволяло залучити максимальну кількість стрільців для проведення залпу і зменшувало втрати від артилерійського вогню противника. Коли ж потрібно було ще більш посилити темп вогню, то стріляла лише перша шеренга, в якій збирались найвправніші стрільці. Дві інші лише заряджали для них зброю. Найбільш вразливі місця табору прикривались артилерією, що у поєднанні з влучним вогнем із ручної вогнепальної зброї робило такий табір неприступною твердинею, яку противник не міг здобути, навіть маючи багатократну кількісну перевагу. При необхідності такий табір використовувався й у наступі. В 1628 р. М.Дорошенко з чотирма тисячами козаків за допомогою табору пройшов весь Крим; шість днів рухався козацький табір до Бахчисараю, відбиваючи запеклі атаки татар. А в битві під Кумейками козаки Павлюка наступали табором на польські каральні війська. М. Кривоніс у липні 1648 р. під захистом табору здійснив наступ і розгромив поляків під Старокостянтиновом.

Артилерія, яка використовувалась у козацькому війську, в переважній більшості була малокаліберною. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалось великою мобільністю. У використанні гармат козаки теж виявляли високу майстерність. Так, в 1648 у битві під Жовтими Водами ефективність вогню козацької артилерії виявилась такою, що татари, які були тоді союзниками козаків, побоюючись того, що залишиться мало полонених, просили припинити вогонь.

Козацька кіннота не відзначалась такими ж відмінними якостями, як піхота. В переслідуванні противника, в боротьбі з татарами дії козацької кінноти були ефективними, але витримати протиборство з важкою польською кавалерією козацькій кінноті було важко. Хоча під час герців окремі козаки могли перемогти кількох польських кавалеристів за один день.

Достатньо ефективною була в козацькому війську прикордонна служба. На початку 17 ст. степове прикордоння було вкрите мережею спостережних пунктів, з яких козаки спостерігали за появою татарських загонів. При виявленні татар спостерігачі оповіщали населення про небезпеку, а козацькі війська вирушали назустріч противнику.

У першій половині 17 ст. військове мистецтво українського козацтва стояло на досить значному рівні. Козацька піхота використовувала тришеренговий бойовий порядок, який був найбільш придатний для використання в рамках лінійної тактики, що ставала пануючою в Європі. Козацька артилерія, в якій був відсутній парк важких облогових гармат, а гармат середнього калібру було менше норми, все ж таки забезпечувала ведення бойових дій козаками, а її кадровий потенціал став основою для її розвитку в майбутньому. Відрізаність України від моря й труднощі у створенні власного морського флоту не завадили козацтву здійснювати походи проти наймогутнішої держави Причорномор'я і стримувати турецьку експансію. Проте відсутність сильної кавалерії обмежувала можливості козацького війська. Саме тому табір став основним бойовим порядком козацького війська. Він був базою, з якої козаки робили вилазки і переходили в контрнаступ. Козацька атака проводилась лавою - шеренгою із загнутими краями для охоплювання противника. Коли козацьке військо під час бою змішувалось із противником, то такий бойовий порядок називався галасом, а якщо бій вівся окремими не зв'язаними між собою загонами - розгардіяшем. Коли ж козаків оточував ворог, то вони шикували свої підрозділи трикутником і билися на смерть (як 300 козаків під Берестечком, що прикривали відступ своїх побратимів).

Перевага польського війська в кавалерії, дії якої поєднувались із діями піхоти й артилерії, змушували козаків використовувати оборонну тактику, що вело до поразки. Але подальше вдосконалення козацького військового мистецтва в межах чужої держави було неможливе.

Наступний етап розвитку військового мистецтва українських козаків пов'язаний з ім'ям Б.Хмельницького. Ще до 1648 р. він був добре відомий як знавець військової справи, добре обізнаний з тактикою турків, татар, із найновішими досягненнями європейського військового мистецтва. Вже в перших битвах Визвольної війни Хмельницький втілив у життя свою стратегію наступу і удару. Активні наступальні дії українських військ, вміла організація бою й взаємодія всіх родів військ, в тому числі і легкої татарської кінноти, обумовили нищівні поразки польських військ і відродження української держави, що позитивно вплинуло на розвиток козацького військового мистецтва. В подальшому наступальна стратегія була ще більше вдосконалена Хмельницьким. Головним завданням гетьман вважав розгром основних сил неприятеля і тому не розтрачував сили на взяття фортець. Він блокував їх невеликими відділами козачого війська і залишав у тилу, а сам з основними силами рухався назустріч головним силам противника. Саме так він діяв в 1648 р., коли залишив нездобутий Кодак і ряд замків на кордоні з Литвою. А розгром основних сил противника визначав результат кампанії. Свою концепцію наступальної стратегії Хмельницький виклав у листі до командуючого українськими військами в Білорусі І.Золотаренка: "Не баритися під курниками, як минулого року, а треба йти туди де голова, або де стояли окремі ворожі полки... А біля Бихова залиши, ваша милость, перевіривши піхоту і накажи біля воріт окопатися, а сам там людей не губи, а не барючись ... промишляй ... над головою, а з хвостом вже піде легше". Виходячи з наступальної стратегії, Хмельницький привчав козаків до наступальної тактики: "Коли прийде до битви, не покладайтеся на ваші лопати і ями... щоб слави і душ не погубити". Рішучі дії Б. Хмельницького змушували польські війська до ведення оборонних боїв. В 1649 р. у битвах під Зборовом і Збаражем, а в 1653 р. у битві під Жванцем поляки були блоковані в своїх укріпленнях, і лише зрадницька політика кримського хана врятувала їх від цілковитої поразки.

Однією зі складових успіхів українських військ була тісна взаємодія між всіма родами військ. На марші козацькі війська рухались із максимально можливою швидкістю. Для завчасного виявлення противника вперед висилався кінний розвідувальний загін, який висилав роз'їзди. По боках табору теж висилались дозори, які контролювали місцевість, по якій просувались війська. Коли виникала потреба затримати противника, то висилався сильний передовий загін, який зв'язував противника боєм до підходу головних сил. При оточенні противника навколо його позицій козаки копали шанці, будували редути і насипали вали. Під Збаражем були насипані "високі на два коні" вали, з яких проглядався весь польський табір. Піхота під захистом шанців зближувалась із противником і сковувала його. Артилерія обстрілювала ворожий табір та підтримувала атаки піхоти й кінноти. Коли противник виходив із табору і шикувався до бою, то в центрі козацького бойового порядку розміщувалась кіннота, на флангах в батовому строю ставала піхота, а у проміжках між піхотними підрозділами займала позиції легка артилерія. Така побудова була основою для проведення комбінованих атак. При цьому кіннота наступала по фронту противника при підтримці вогню артилерії та піхоти, які обстрілювали ворога з флангів. Вміло використовував Хмельницький резерви, які вводив у бій лише в найбільш вирішальні моменти, що викликало розгубленість і паніку у противника. Застосовувались і охвати противника, засідки, блокування комунікацій.

Разом із тим великих зусиль доклав Б.Хмельницький для вдосконалення козацького війська. При реорганізації артилерії гетьман надав їй статусу окремого роду військ. Гармати були зведені в окремий підрозділ, їм було виділене кінне прикриття. 15 невеликих гарматок були поставлені на двоколісні лафети і переведені на однокінну тягу, що збільшило їх маневреність. В той час це було новинкою в артилерійській справі. У подальшому зростала і кількість гармат полкової артилерії, і парк важкої польової артилерії, і в цьому компоненті українське військо не тільки не поступалося польському, а й переважало його. Ще більше уваги приділяв Б.Хмельницький створенню української кавалерії. Гетьман готував кадри для кінноти, надаючи земельні наділи під умовою "кінної у війську служби". Залучав на свій бік Хмельницький українську шляхту, а шляхта в Речі Посполитій була основою кавалерійських підрозділів. Заборонив гетьман вивіз коней з України. І уже в 1649 р. під Лоєвом М.Кричевський на чолі 10 тисяч вершників атакував литовське військо. А в 1651 р. під Берестечком, коли татари відмовились іти у наступ, певний час українська кіннота з успіхом вела бій з польською кавалерією. В 1655 р. під Животовим півтори тисячі "найкращого комонника" були відправлені в "під'їзд". Започаткував гетьман і створення регулярних підрозділів українського війська, які відзначались постійною боєготовністю. В цьому найманому війську служили і українці, і татари, і серби, і молдавани, і німці. Всі ці заходи перетворили українське військо в одне з найсильніших у Європі.

В подальшому умови розвитку українського військового мистецтва погіршились. Громадянська війна в Україні та агресія Росії, Польщі та Туреччини призвели до втрати нею державної незалежності й розподілу її земель між сусідніми державами. На Правобережній Україні козацтво було знищене. Лівобережна Україна потрапила під контроль Росії, яка проводила цілеспрямовану політику по ліквідації української державності і козацького війська. Створення в 1706 р. Української дивізії, в яку входили козацькі полки Гетьманщини і Слобожанщини, підпорядкувало українське військо російським генералам. Російське ж командування прагнуло використати козацтво як збройну силу, але намагалось перетворити його у другорядну складову російської армії. Великої шкоди завдало безоглядне використання козацьких військ у численних війнах, в яких гинуло багато козаків, а їх господарства без господарів занепадали. Ще більш шкідливим було використання козаків на земляних роботах, які давали високу смертність від тяжкої праці й хвороб і підривали і бойовий дух козацтва. Поділ козаків на виборних і підпомічників справи не покращив. Все більше козаків з'являлись на службу пішими, без зброї, боєприпасів, провіанту. Був підірваний і бойовий дух українського козацтва. Поширеним у 18 ст. стало дезертирство, ухиляння старшини від служби. В 1736 р. у Полтавському полку з 50 значкових товаришів в похід відправилось лише 5. Незадовільним було становище в козацькій артилерії. Після вивезення в 1709 р. в Росію 40 гармат генеральної артилерії її парк не був поновлений, незважаючи на всі зусилля козацьких властей. І в 1738 р. в ній нараховувалось 6 гармат. Не кращим був стан і фортечної артилерії. В українських містах було багато гармат старих типів, із великими запалами, непридатних до стрільби.

Досягнення українського козацтва у військовому мистецтві справили вплив на розвиток європейської військової науки, а козацькі традиції використовуються при побудові української армії.

.Збройні Сили Української Народної Республіки

У першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З початком у Росії революційних подій 1917 року в Україні розпочина ється військовий рух, метою якого було створення власні національної армії і незалежної держави. Створюються ЗО військові клуби, організації, які утворюють українські військові частини. Аналогічний рух розпочався у військо вих частинах в Росії, на Кавказі. Цей рух сприяв в основно му переведенню українців для служби на свою землю. Ро сійське військове командування, революційна демократія вороже ставились до цього. Протягом 1917 року, шляхом українізації, самовільного відокремлення від російських частин було стихійно створено чимало українських військо вих підрозділів. Але тільки з проголошенням Центральною радою УНР розпочалось справжнє створення національних Збройних Сил. І б січня 1918 року Центральна Рада УНР ухвалила Закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога. На родна міліція створювалась за територіальним принципом (за округами). Були сформовані окремі кадрові частини, нав чання воїнів проводилося військовими інструкторами. У цей же час схвалено тимчасову форму одягу (однострій) укра їнського війська. Відзнаки роду військ та номери військо вої частини вишивалися на чотирикутній синій петлиці, що розміщувалась на комірі блуш. Рід війська позначався: піхо та - навхрест дві гвинтівки, артилерія - два гарматних дула, кіннота дві шаблі і т.д. У війську не встановлювалися військові ранги (звання), а запроваджувалися тільки відзна ки військових посад, виконуваних функцій. Ними були срібні чи золоті шеврони з кутом догори, різної кількості в залеж ності від посади. Вони розташовува лися на правому рукаві вище ліктя.

У квітні 1918 року приймається рішення про реорганізацію народ ної міліції у регулярну українську армію. Планувалось, що вона буде складатися з 8-10 військових тери торіальних корпусів. Проте уряд УНР не встиг це виконати, бо 29 квітня 1918 року відбувся держав ний переворот і до влади прийшов гетьманський уряд на чолі з гене ралом П.Скоропадським. Останній призначив на посади військового міністра, віце-міністрів російських і німецьких генералів, які гальмували створення української армії. Разом з тим, в липні 1918 року рада міністрів ухвалює закон про загальний військовий обов'язок, затверджує план організації армії. Час дійсної військової служби встановлю ється: в піхоті - два роки, в кінноті та артилерії - три, на флоті - чотири роки. Служба в запасі мала тривати до 38 років, а в ополченні з 39 до 45 років. Набір новобранців пла нувалося проводити двічі на рік: восени і весною. Україн ська армія мала складатися з 16 корпусів (армійських, кінних), 7 дивізій, трьох важко гарматних батальйонів, ескад рильї бомбардувальних літаків, з двох понтонних і чотирьох залізничних куренів тощо. Для підготовки військових кадрів розгорталась система навчальних закладів: військова ака демія з трирічним терміном навчання, повітряна школа, 4 кадетські школи, дві школи старшин для піхоти і по одній для кінноти, артилерії та технічної служби. У складі укра їнської армії залишився Запорізький корпус, перейменова ний в Окрему Запорізьку дивізію, Запорізький і Чорно морські Коші (по 400 козаків). Гетьман П.Скоропадський сформував Сердюцьку дивізію та дивізію Сірожупанників, відновив у Білій Церкві окремий загін Січових стрільців. У листопаді 1918 року чисельний склад української армії козацтва доходив до 60 тис.чоловік.

Сердюцька дивізія складалася з синів заможних селян, які були опорою гетьманської влади. Вони навчалися на зразок російських елітних гвардійських полків. Сірожупанники були сформовані з українців, полонених в Австрії. До складу окремого загону Січових стрільців входили січовики галицьке го полку та добровольці із наддніпрянських українців.

Поряд з цим за час свого існування гетьман П. Скоропадський організував в Україні безліч російських добровольних чих частин: „південних", „північних", „астраханських", „саратовських" тощо. Вони глузували з усього українського, проводили паради в українських містах, безкарно вели про паганду проти української держави, гальмували розбудову української армії.

Одночасно з цими подіями проходила і українізація Чор номорського флоту. Першим кораблем, який підняв укра їнський прапор у липні 1917 р. був міноносець „Завидний" Через чотири місяці половина кораблів флоту підняла український національний прапор. У березні 1918 року Цен тральна Рада проголошує створення військового і транспор тного флоту УІІР а Чорномуга Азовських морях. Військо вий флот України складався з трьох бригад лінійних кораблів (9 кораблів), з однієї бригади крейсерів (2 кораблі), з бри гади гідрокрейсерів (6 кораблів), з дивізії міноносців (27 ескадровнх міноносці), з 27 підводних човнів, кількох дивізіонів сторожових катерів, багатьох трансі юртів, тралерів.

До складу флоту також входила морська піхота й авіація. Морська піхота складалася з корпусу морської охорони узбережжя Чорного моря, який у своєму складі мав три пол ки морської піхоти. Військово-морська авіація складалась з 20 гідропланів. З гетьманством П.Скоропадського суве ренності української держави починає загрожувати небез пека. Антиукраїнському курсові цього уряду українська громадськість протиставляє високу консолідацію сил. Щоб врятувати українську державність, створюється Україн ський національний союз на чолі з В.Вінниченком, новий уряд - Директорія УІІР.

Після проголошення П.Скоропадським, 14 листопада 1918 року, України федерацією Росії, скасування її само стійності, розпочинається повстання. Його розпочали ( січові стрілі,ці, підтримані селянськими масами навколо Білої Церкви. Формується Дніпровська дівізія / 10 тис. Чоловік/ на Трипільщині. До лав республіканських військ вступає українське селянство, робітники, інтелігенція. 14 грудня 1918 року, після зречення (коронадського від влади, була встановлена Українська І Іародна Республіка. Військові сили України на цей час складали близько ЗОО тис.чоловік, але їхня бойова здатність була низькою: не вистачало кваліфіко ваних військових кадрів, залишилося мало регулярних військових частин, повстати були малоорганізованими, зявилося багато самозваних загонів, які переходили від одно го до іншого табору тощо. До початку громадянської війни з більшовиками війська Директорії склали 6 дивізій, два корпуси Кістяком армії були Запорі зький корпус та корпус Січовихвих стрільців. Решта військових формувань були нестійкимипоступово втрачали свою військову силу. Після поразки на Правобережжі України Наддніпрянська армія була реорганізована і опинилася на Волині. Директорія УНР почала координувати дії українських Наддніпрянськоі Галицької армій. Проте остаточно організувати їхні сили резерви не вдалося, і після 5-ти місячної боротьби з ворогами України армія зазнала поразки. Центр збройної боротьби українського народу за своє визволення перемістився в Західну Україну. Уряд Директорії в грудні 1919 р. визнав Західну Українську Народну Республіку (ЗУНР), а ще в січні 1919 р. у Києві був проголошений акт злуки українських земель. Проте війна з більшовиками не дала можливості реально об'єднатися усім українцям.

Українська Галицька Армія (УГА) була створена в бо ротьбі проти поляків на території Західної України на по чатку 1919 р. Вона нараховувала 45 куренів піхоти, 40 ар тилерійських батарей, кілька сотень кінноти. На озброєнні було близько 25 тис.гвинтівок, 150 гармат і не більше 600 шабель. У складі УГА була авіаційна сотня, багато допо міжних військових підрозділів. Уряд Директорії поставив УГА б бронеманінн. Загальна чисельність УГА з тилом в кінці 1919 р. складала біля ІОО тис.чоловік.

У військових силах УІІР отримали розвиток нові, ще невідомі в історії способи ведення-бойових дій. Більшість армій того часу у війні використовували наступ на ворсі а суцільним фронтом на тисячі кілометрів. Українська армія проявляла надзвичайну рухливість, мобільність, манев реність, завдяки наявності невеликих військових підрозділів (загонів) на всій фронтовій території. Одним із головних засобів боротьби (оборони, наступу) були броньовані потя ги, бронемаінини, під прикриттям яких на глибині в декілька кілометрів оперувала піхота, кіннота. Першими в оій всту пали бронепотяги, бронемашини, за ними розгорталась в бойову лінію піхота. Бронепоїзд складався із бронепотяіу. броневагонів, укріплених спеціальними брусами, металом та з 2-4 платформ прикриття. Бронепоїзд був озброєний кількома кулеметами та 1-2 легкими польовими гармати ми. Бронемашини були озброєні кулеметами, а інколи гарматою. Вони використовувалися для ведення розвідки, бойової охорони піхоти, зв'язку тощо. Основною тактичною одиницею піхотних частин були курені, які об'єднувалися по 3-5 у бригади. Зброя була трофейною, зарубіжного зраз ка (австрійська, німецька, російська). Кулеметні відділення піхоти були озброєні кулеметами системи Шварцльозе, пізніше їх почали називати “Максимами". Деякі сотні мали відділи мінометів та піхотних гармат. Зброєю стрільця (піхотинця) була гвинтівка системи Манліхера, пізніше гвинтівка російського зразка, гранати.

У складі бригади, полку було по 4-5 артилерійських батарей, які мали кожна по 4-5 гармат. У бригаді була принаймні одна батарея далекобійних гармат чи гаубиць (калібр 105 мм) і три батареї польових гармат (австрійські 78 мм російські 75 мм).

Авіаційний полк (ескадра) складався з 200 літаків та сотні по їх ремонту. Він поділявся на окремі сотні (10-12 літаків). Це були німецькі та французькі машини. Вони виконували розвідку, нищили військові об'єкти, ворожі літаки.

Кіннотники були озброєні шаблями і короткими і ніш тівками. Кожна кінна сотня мала крім того відділення леї ких кулеметів. В Українській Галицькії Армії були її допоміжні військові підрозділи: господарські, командні, польові ві жандармерії тощо. Нове поповнення навчалося при військових частинах в окремих навчальних і рунах.

Бійці Придніпрянської армії не мали однотипної форми одягу, а носили пласт або ж трофеійні одяг та взуття. Дещо краще це питання було організовану УГЛ. Військотій мундир бійців УГЛ був подібним до австралійського. Являв собою коротку блузу (піджак) зі стоячовикладним коміром. на якому була суконна петлиця різного кольору, залежно від роду військ, із зубчаткою. Зубчатка командирів відрізня лась від інших золотистими шнурками, підкладками. Відзна ки посад були нашиті на рукаві збірними стрічками різної ширини й кількості. Піхотинці носили штани в обмотках і черевики, кіннотники і артилеристи ходили в чоботях. Воя ки мали короткий плащ і округлу шапку з м'яким дном і окопом, забарвленим відповідно до роду військ.

Нетрадиційні види зброї

Тема зброї на нових фізичних принципах дуже актуальна, адже швидкий науково-технічний прогрес дає змогу створювати все нові її види. Деякі з них можуть забезпечити країні, яка їх отримала, абсолютну і незаперечну перевагу над іншими, тобто, по суті, світове панування. Людство впритул підійшло до тієї межі, коли це стає реальністю.

БАГАТОВИМІРНИЙ АРСЕНАЛ МАЙБУТНЬОГО

Найбільшою мірою на роль «абсолютної зброї» претендує «природна» зброя. Під такою розуміється зброя, яка штучно викликає природні катаклізми, тобто зброя кліматична і тектонічна (її ще називають геофізичною). Очевидно, що мати таку зброю надзвичайно вигідно в тому сенсі, що її можна «маскувати» під природні явища, тобто супротивник не розуміє, що йому завдано удару.

Проблема полягає в тому, що відповідні природні явища ще недостатньо вивчені, щоб можна було успішно їх копіювати. Крім того, для ініціювання тектонічних та кліматичних процесів необхідно використати гігантську кількість енергії, яку до того ж треба якимось чином не тільки згенерувати, а й використовувати непомітно для зовнішнього спостерігача. Нарешті, дуже складно контролювати такі процеси в плані їх сили і спрямованості. Через це удар може виявитися або недостатньо сильним, або, навпаки, занадто руйнівним і невибірковим, тобто фатальним не лише для супротивника, а й для людства в цілому, включаючи країну, що застосувала таку зброю.

Фахівці стверджують, що на сьогодні лише США здатні певною мірою наблизитися до теми «природної» зброї з позицій свого науково-технологічного потенціалу. Приблизно з такою ж вірогідністю можна оцінювати можливості Росії та Китаю. Однак обмеження військових витрат у сукупності з винятковою складністю завдання відкладають створення такої зброї на майбутнє. Хоча окремі експерти вважають, що певний штучний вплив на атмосферу у військових та цивільних цілях цілком можливий вже сьогодні. Як приклад, жителям великих міст вже давно добре відомий «розгін хмар» у дні великих заходів.

Сергій Полтавець.

23 лютого - "день народження Червоної Армії"

Раніше вважалося, що 23 лютого 1918 року загони Червоної гвардії завоювали першу перемогу під Псковом і Нарвою над регулярними військами кайзерівської Німеччини. Ось перша перемога і стала "днем народження Червоної Армії». В 1922 році, ця дата була офіційно оголошена Днем Червоної Армії. Пізніше 23 лютого щорічно відзначається в Радянському Союзі як національне свято - День Радянської Армії і Військово-морського флоту. Після розпаду Радянського Союзу дата була перейменована в День захисника Вітчизни.

Яким чином вдалося отримати перемогу? Червона Армія була створена, як то кажуть, з нуля. Незважаючи на це, їй вдалося стати грізною силою і перемогти у громадянській війні. Запорукою успіху стало будівництво РККА з використанням досвіду старої, дореволюційної армії. Без військових експертів у більшовиків було мало шансів виграти громадянську війну. За справедливою думкою вчених, велика частина офіцерського корпусу зайняла вичікувальну позицію, і лише невелика кількість військовослужбовців відразу визначила свої політичні переконання. Проте, як випливає з додатку до монографії А. Г. Кавтарадзе зі списком офіцерів Генштабу, який служив у Червоній Армії, переважна більшість з них перейшла в червону добровільно. Тобто, можна було б подумати, що вони вступили в Червону Армію без будь-якого примусу. Чи так було насправді?

АК-найвідоміша зброя у світі

Автомат Калашникова (АК) — найпоширеніша усвіті стрілецька зброя, найдоступніший автомат. В СРСР і в сучасній Росії вважається, що автомат створив кресляр конструкторського бюро з 7-річною освітою сільської школистарший сержант Михайло Калашников. Може стріляти як чергами, так і окремими пострілами. Відрізняється невеликою точністю та кучністю, але невимогливістю до умов експлуатації, рівня кваліфікації стрільця, досить високою надійністю та простотою в обслуговуванні.

Про запорізьких козаків

Напевне, ніхто не сперечатиметься, що козаки – досить цікаве «явище» в українській (і навіть світовій) історії. Скільки є різноманітних згадок про них, і не тільки українських. Однак поряд з їх мужністю, силою, хитрістю та розумом частенько зустрічається краплинка містики, яка робить їх чимось більшим, ніж просто вояками. То може й справді запорожці були не такими вже й звичайними?

Козак квест. Гра випробування для сильних духом.

Ми гутуємось до перемоги. Команда переможець у районних змаганнях приймає участь у міських змаганнях. За підсумками міських змагань стартують Всеукраїнські змагання. Отже часу залишилось обмаль. Змагання розпочнуться у квітні. Всіх охочих випробувати себе у козацькій майстерності, прошу залучатися.

Військове вітання

Для виконання військового вітання під час руху поза строєм із зброєю «біля ноги», «на ремінь» або «на груди» за п'ять-шість кроків до начальника, старшого за військовим званням, одночасно із поставленням ноги повернути голову в його бік і припинити рух вільною рукою; із зброєю в положенні «за спину», крім того, прикласти руку до головного убору.

На привітання начальника або під час оголошення подяки військовослужбовці відповідають гучно, чіт­ко, одностайно. Під час руху всі військовослужбовці починають відповідати з поставленням лівої ноги на землю, вимовляючи слова на кожний крок.

На вітання начальника або старшого за військовим званням «Здрастуйте, товариші» всі військовослуж­бовці, що перебувають у строю або поза строєм, відповідають: «Бажаємо (бажаю) здоров'я» якщо начальник або старший за військовим званням прощається, то на його слова «До побачення, товариші» військовослуж­бовці відповідають: «До побачення», додаючи в кінці відповіді слова «Товаришу» та військове звання без зазначення роду військ чи служби. Наприклад, під час відповідей сержантам і старшинам — «Бажаємо здоро­в'я, товаришу молодший сержанте», «До побачення, товаришу головний старшино».

Тактична медицина

 Причиною створення розділу “Тактична медицина” стала неочікувана російсько-українська війна, яка виявила повну неготовність Збройних сил України (ЗСУ) та суспільства до забезпечення виживання військових та населення уражених сучасними видами зброї під час ведення бойових дій.

 Про це свідчить статистика. Майже 30% поранених у цій війні гине. Навіть під час Другої світової війни цей показник в Червоній армії не перевищував 25%. Чи є невідворотними такі жахливі втрати? Порівняймо. У військових конфліктах, в яких беруть участь армії країн членів НАТО гине не більше 3% поранених! При чому, якщо в ЗСУ головна задача не дати загинути тим, кого можна врятувати, то медицина країн альянсу вже успішно вирішує завдання вищого рівня – порятунку тих, хто завжди вважався безнадійним і гинув у 100 % випадків. Британські військові медики повідомляють, що їм тепер вдається врятувати 25 % таких “безнадійно” уражених.

День ЦО

Календарно-тематичне планування 10 кл ас 1.5 год 2015 (Фурман В.В.)

Урок - Загальна будова автомата

Завантажити презентацію

Роздатковий матеріал

Роздатковий матеріал (Фурман В.В.)

Розширений план уроку (Фурман В.В.)

Розширений план уроку (Фурман В.В.)

План-конспект уроку для жюрі

План-конспект уроку для жюрі (Фурман В.В.)

Канал Україна: Українська Армія отримала новітні автомати "Форт-224"

Будова АК-47

Тести з вогневої підготовки

Тести з вогневої підготовки (Завантажити)

Всім відома "Лимонка"!

      

Всім відома "Лимонка"!

У 1922 році артилерійське відомство РККА взялося за наведення порядку на своїх складах. Відповідно до звітів артилерійського комітету на озброєнні Червоної Армії в той час перебували гранати сімнадцяти різних типів. Осколкової оборонної гранати власного виробництва в СРСР на той період не було. Тому тимчасово на озброєння була прийнята граната системи Міллса, запаси якої на складах були у великій кількості (200 000 шт. За станом на вересень 1925 року). В крайньому випадку, допускалася видача військам французьких гранат F-1. Справа була в тому, що запали французького зразка відрізнялися ненадійністю. Їх картонні корпусу не забезпечували герметичності і детонаційний склад зволожувався, що призводило до масових відмов гранат, а ще гірше і до прострілу, що тягнуло за собою вибухом в руках.



У 1925 році Артилерійський комітет констатував, що потреба в ручних гранатах РККА задоволена всього на 0,5% (!). Для виправлення ситуації Артком 25 червня 1925 постановив:

Артилерійському Управлінню РККА провести всебічне випробування існуючих зразків ручних гранат нині перебувають на озброєнні.
Необхідно внести удосконалення в гранату зразка 1914 року, з метою збільшення її вражаючої здатності.
Сконструювати гранату осколкової дії типу Міллс, але більш досконалу.
У ручних гранатах F-1 швейцарські запали замінити запалами Ковешнікова.

У вересні 1925 року проводилися порівняльні випробування гранат основних типів, наявних на складах. Основним підприємством, що перевіряється критерієм було осколкове ураження гранат. Висновки, зроблені комісією звучали наступним чином:

... Таким чином, положення питання про типах ручних гранат для постачання РККА в даний час представляється наступним: ручна граната зразка 1914 року споряджена мелінітом, значно перевершує своєю дією всі інші види гранат і за характером своєї дії є типовим зразком наступальної гранати; потрібно лише зменшити число окремих далекого (понад 20 кроків) розльоту осколків настільки, наскільки це дозволять технічні характеристики. Це удосконалення передбачається доданими «Вимогами про нових зразків ручних гранат». Гранати Міллса і F-1 за умови постачання їх більш досконалими запалами визнаються задовільними як оборонні гранати, при цьому гранати Міллса кілька сильніше за дією ніж F-1. З причини обмежених запасів цих двох видів гранат належить розробити новий тип оборонної гранати, що задовольнятиме новим вимогам ...

У 1926 році були проведені випробування гранат F-1 з наявних на зберіганні (на складах в той момент був 1 млн гранат даної системи) з запалом Ковешнікова розробки 1920 року. За результатами випробувань конструкція запала була доопрацьована і після військових випробувань в 1927 році граната F-1 з запалом Ковешнікова під найменуванням ручна граната марки Ф-1 із запалом системи Ф. В. Ковешнікова була прийнята в 1928 році  на озброєння РККА.

Всі наявні  на складах гранати були забезпечені запалами Ковешнікова вже до початку 1930-х років, а незабаром в СРСР було налагоджено власне виробництво корпусів гранат.

У 1939 році інженер Ф. І. Храмеев допрацював гранату - корпус лимонки став дещо простіше, втратив нижнє вікно.

Існує ще одна версія появи гранати Ф-1. У 1999 році полковник у відставці Федір Йосипович Храмеев повідомив в інтерв'ю журналу «Коммерсант Власть», що 1939 року їм була сконструйована граната Ф-1.



У лютому 1939 року я отримав завдання на розробку оборонної гранати ... в Москві я бачив альбом, випущений російським Генштабом в 1916 році, де були представлені зображення всіх гранат, які застосовувалися в першу світову війну. Німецькі та французькі були рифлені, яйцеподібної форми. Особливо мені сподобалася французька F-1. Вона точно відповідала одержаному завданню: зручна в киданні, безпечний запал, достатня кількість осколків. В альбомі був тільки малюнок. Я розробив всі робочі креслення. Довелося помучитися. Замінив простий чавун, з якого була зроблена F-1, на сталистий - для збільшення вбивчої сили осколків.
Як повідомив в інтерв'ю Ф. І. Храмеев, попередні випробування гранати були мінімальні, було виготовлено всього 10 дослідних зразків, які були незабаром випробувані, а потім конструкція була запущена в серійне виробництво:

- Була створена якась приймальна комісія?

- Та ні! Знову ж я один. Дав мені начальник заводу майор Будкін бричку і послав на наш полігон. Кидаю гранати одну за одною в яр. І на тобі - дев'ять вибухнули, а одна - ні. Повертаюся, доповідаю. Будкін на мене з криком: мовляв, секретний зразок без нагляду залишив! Їду назад, знову один.

- Боязко було?

- Не без того. Ліг я на край яру, побачив, де граната в глині лежить. Взяв довгий дріт, зробив на кінці петлю і обережно зачепив нею гранату. Посмикав. Чи не вибухнула. Виявилося, запал підвів. Так і витягнув її, розрядив, привіз, зайшов до Будкін і поклав йому на стіл. Він закричав і з кабінету вискочив кулею. А далі ми передали креслення в Головне артилерійське управління (ГАУ), і гранату пустили в масове виробництво. Без всяких дослідних серій.

Цю гранату у Росії, Німеччини та Польщі її називали «лимонкою», у Франції і в Англії - «ананасовкой», в Балканських країнах - «черепахою».

Так як граната була розроблена на основі французької осколкової гранати F-1 моделі 1915 року (не плутати із сучасною моделлю F1 із пластиковим корпусом і напівготовими осколками) і англійської гранати системи Лемона (Едуард Кент-Лемон (Edward Kent-Lemon)) з тертковим запалом, що поставлялися в Росію в роки першої світової війни. Звідси - позначення Ф-1 і прізвисько «лимонка».

У військах граната крім «лимонки» була прозвана також «фенюшей». З появою гвинтівочних наствольних і підствольних гранатометів мистецтво бою ручними гранатами стало забуватися. А даремно. Дія по цілі малоосколочних підстовольних гранат не йде ні в яке порівняння з роботою ручної осколкової гранати Ф-1, відомої і військовим, і цивільному населенню під кодовою назвою «лимонка». З незначними конструктивними змінами ця граната проводиться в різних країнах світу вже 80 років. «Лимонка» є наймогутнішою з усіх ручних гранат по вбивчій дії осколків і найзручнішою використанні.

Ребра на її корпусі - черепасі - існують зовсім не для поділу на осколки, як прийнято думати, а для «ухвативаемості» в долоні, для зручності утримання і можливості прив'язки до будь-чого при постановці на розтяжку як міни. Корпус гранати Ф-1 відлитий з так званого «сухого» чавуну, який під час вибуху бризантного (дроблящего) заряду розколюється на осколки розміром від горошини до сірникової головки, неправильної рваної форми з рваними гострими краями. Всього таких осколків утворюється до чотирьохсот!. Форма корпусу обрана саме такою не тільки для зручності утримання. Досі ніхто не може пояснити чому, але під час вибуху «лимонки» на поверхні землі розліт осколків відбувається переважно в сторони і дуже мало - вгору. При цьому трава викошується повністю в радіусі 3 м від місця вибуху, суцільна поразка ростовой цілі забезпечується в радіусі 5 м, на дистанції 10 м ростовая ціль уражається 5-7 осколками, в 15м - двома-трьома.

                             

Діаметр - 55 мм
 корпусу - 86 мм
Висота з запалом - 117 мм
Маса гранати - 0,6 кг
Маса ВВ - 0,06-0,09 кг
Час уповільнення - 3,2-4,2 сек
Радіус суцільного ураження - 10 м
Дальність розльоту осколків, що володіють забійною силою, досягає 200.

Конструкція гранати виявилася настільки вдалою, що вона досі випускається і знаходиться на озброєнні багатьох країн. Доказом того, що Ф-1 є високоякісною зброєю, може служити і те, що її взяли в якості прототипу китайські «умільці», ставши випускати підробку у властивій їм формі. А це, як відомо, кращий знак якості. Крім того, Ф-1 випускають і в Ірані, також повністю скопіювавши радянський зразок.

Під час Великої Вітчизняної Ф-1 стала основною протипіхотній гранатою, яка застосовується у всіх родах військ. Незважаючи на те, що вона вважається гранатою осколкової дії, Ф-1 використовували і для підриву танків, складаючи кілька гранат в один мішок і підкидаючи його під гусеницю.

Ще однією властивістю «лимонки» можна назвати її здатність використання в якості міни-розтяжки. Ф-1 легко встановити, натягнувши дріт-розтяжку, тим самим відпадала необхідність носити з собою спеціальні міни, а це, особливо для диверсійних груп, мало велике значення.

Популярність Ф-1 додало і кіно. Ця граната є обов'язковим атрибутом будь-якого «кіношного» бою. Але режисери, використовуючи в кадрі Ф-1, які не дуже замислювалися про реалістичність показуваного в фільмах, тому певні кіноляпи стали сприйматися як реальні факти, хоча такими не були.

Наприклад, дуже часто можна бачити, як «лимонки» носять на поясі або на грудях, обвішаними ними. Але при переміщенні по пересіченій місцевості велика ймовірність за щось зачепитися і викликати мимовільний підрив. Тому гранату носять або в підсумці або в кишенях, але ніколи - в відкриту. 

Ф-1 ще раз довела прислів'я «Все геніальне - просто». Адже, існуючи вже більше 70 років, граната ще довго залишиться на озброєнні.

Затверджено

Наказ МОН України

20.07.2004 №601

Зареєстровано

В Міністерстві Юстиції України

09.09.2004

За №1121/9720

Положення про навчальний кабінет

Загальноосвітніх навчальних закладів

1.Загальні положення

Положення про навчальні кабінети (далі – кабінети) розроблено відповідно до Закону України «Про загально середню освіту» та інших законодавчих актів України.

Дія цього Положення поширюються на навчальні кабінети , що існують і створюються у загальноосвітніх навчальних закладах.

Це Положення визначає загальні та спеціальні вимоги до матеріально- технічного оснащення кабінетів згідно із санітарно-гігієнічними правилами та нормами і є обов’язковим для їх організації у загальноосвітніх навчальних закладах (далі – заклади) незалежно від типу та форми власності.

Кабінетам вважається класна кімната закладу зі створеним навчальним середовищем, оснащеним сучасними засобами навчання та шкільним обладнанням.

2.Мета, завдання та основні форми

Організації навчальних кабінетів

2.1. Основна мета створення кабінетів полягає у забезпеченні оптимальних умов для організації навчально-виховного процесу та реалізації завдань відповідно до Державного стандарту базової і повної середньої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2004 за №24

2.2. Завданням функціонування навчальних кабінетів є створення передумов для:

- організації індивідуального диференційованого навчання;

- реалізації практично-дійової і творчої складових змісту навчання;

- забезпечення в старшій школі профільного і поглибленого навчання;

- організації роботи гуртків та факультативів;

- проведення засідань шкільних методичних об’єднань;

- індивідуальної підготовки вчителя до занять та підвищення його науково-методичного рівня.

2.3. Перед початком навчального року проводиться огляд кабінетів з метою визначення стану готовності їх до проведення занять.

2.4. Державні санітарні правила норми облаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчального-виховного процесу мають відповідати вимогам, затвердженим постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 №63 (далі – ДсанПіН 5.5.2.008 – 01), та ДБНВ.2.2-3-97 «Будинки та споруди навчальних закладів».

3.Типи начальних кабінетів

3.1. Організація начальних кабінетів передбачає:

- визначення предметної специфіки;

- розміщення кабінетів;

- оснащення засобами навчання та шкільним обладнанням за єдиними вимогами до упорядкування та вдосконалення організаційно-педагогічних умов функціонування цих кабінетів.

3.2. У закладах можуть створюють такі типи навчальних кабінетів:

- кабінетів з окремих предметів;

- комбіновані кабінети з декількох споріднених – класна кімната з набором навчально-методичної інформації та матеріально-технічного забезпечення для декількох предметів.

3.3. У закладах створюють кабінет: фізики, інформатики, біології, хімії, майстерень трудового навчання, обслуговуючої праці з лабораторними приміщеннями, що прилягають до цих кабінетів, спортивні, атові зали та інші кабінети відповідно до умов і потреб закладу. Лабораторні приміщення повинні мати вихід до кабінету та окремий вихід у коридор чи на подвір’я школи.

3.4. Переважно у початкових школах і загальноосвітніх навчальних закладах з малою на повністю класів можуть створюватися комбіновані кабінети для викладання споріднених предметів. Найбільш доцільним є поєднання предметів, що належать до однієї освітньої галузі, мають споріднене обладнання, наприклад хімії та біології, фізики й астрономії, біології і природознавства, правознавства та історії, мови й літератури тощо.

3.5. Майстерня для проведення занять с технічних та обслуговуючих видів праці й комбіновані кабінети розміщують на першому поверсі, як правило, ізольовано від інших основних приміщень і вони повинні мати окремий вихід на шкільне подвір’я.

3.6. У загальноосвітніх навчальних закладах з допрофесійними або професійними навчанням обладнуються кабінет з відповідних навчальних дисциплін (за умови, що школа не обслуговується міжшкільними навчально- виробничим комбінатом).

3.7.Фізкультурно-спортині зали належать розміщувати не вище другого поверху, актові – не вище третього, згідно з ДБН В.2.2-3-97 п.3.8.

3.8. Для дотримання безпечності руху учнів під час перерв, розміщення кабінетів (якщо у школі існує кабінетна система) на поверхах здійснюється шляхом поєднання на одному поверсі (в одному блоці або секції закладу) кабінетів для 5-9-х класів, для 10-12-х класів – на іншому (в іншому блоці або секції).

Класні кімнати для учнів 1-х класів слід розміщувати не вище другого поверху , а 2-4-х - не вище третього , згідно з ДБН В.2.2-3-97 п.3.29.

3.9 Розташування кабінетів може змінюватись відповідно до зміни спеціальної навчального закладу, співвідношення класів та кількості учнів у них.

4. Матеріально-технічне забезпечення

навчальних кабінетів

4.1. Комплектація кабінетів обладнання здійснюється відповідно до типових переліків навчально-наочних посібників, технічних засобів навчання та обладнання загального призначення для загальноосвітніх навчальних закладів.

4.2. Шкільні меблі та їх розміщення у кабінетах (класних кімнат) та майстернях має відповідати санітарно-гігієнічним правилам та нормам (п.8.2 ДСанПіН 5.5.2.008-01) і здійснювати відповідно о вимог ДБН В.2.2.-3-97 «Будинки та споруди навчальних закладів».

У класних кімнатах та кабінетах початкової, основної і старшої школи встановлюються шкільні меблі: парти, одно-чи двомісні учнівські столи та стільці учнівські, у кабінетах хімії, фізика та біології – спеціальні двомісні лабораторні столи, прикріплені до підлоги (трьох розмірів за 4,5,6- ростовими групами).

Шкільні меблі мають шість розмірів за ростовими групами та маркування їх у вигляді ліній відповідного кольору . Зріст учнів до 115см (1група) – лінія оранжевого кольору, 115-130см (2групи) – фіолетового, 130-145см (3 група) – жовтого, 146-160 см (4 група) червоного, 161-175см (5 група) – зеленого і більше 175см (6 група) – блакитного.

Парти (столи учнівські) повинні бути тільки стандартні, при цьому стіл і стілець мають бути однієї групи(п. 8.2. ДСанПіН 5.5.2.008-01).

У кожному кабінеті (класній кімнаті) слід передбачати наявність меблів двох-трьох розмірів з перевагою одного з них або трансформативні столи зі мною висоти згідно з антропометричними даними школярів. У класних кімнатах повинна бути нанесена кольорова мірна вертикальна лінійка для визначення учням необхідного розміру меблів ( п.8.2 ДСанПіН 5.5.2.008-01).

4.3. Робочі місця вчителів фізики, хімії, біології та трудового навчання монтуються на підвищенні, обладнують демонстраційним столом ( у кабінетах хімії та біології з препараторською частиною – висотою 72см). Тумби стола оснащують спеціальними пристроями (ящиками) для зберігання інструментів, хімічного посуду, мікропрепаратів і приладів, що використовують для проведення дослідів. До демонстраційної частини стола (висотою 90см) підводять електричний струм , воду і каналізацію. Робочі площі столів повинні бути покриті спеціальними матеріалами, стійкими до механічних та термічних пошкоджень, хімічних реактивів. У кабінеті хімії та біології робоче місце вчителя доцільно обладнати витяжною шафою з вільним доступом до неї. У кабінеті хімії необхідно обладнати демонстраційний стіл витяжкою шафою ( розміром 64х85х250 см) під кутом 45*, додатковим місцевим освітленням, підведенням гарячої та холодної води відповідно до вимог (ДсанПіН 5.5.2.008-07)

4.4. Кабінет фізики забезпечується системою електрообладнання із загальних стаціонарних та спеціалізованих взаємозв’язаних електричних пристроїв і джерел, які вмикаються до мережі змінного трифазного струму (з фазною напругою 127 В або 220 В) та однофазного (від 5 В до 250 В), постійного струму з напругою від 0 до 100 В. У лаборантській встановлюється центральний щиток, від якого подається однофазний і трифазний струм на розподільний щиток, з випрямлячем і регулятором напруги (розміщеним поряд з класною дошкою). До учнівських столів у кабінеті фізики підводиться постійний електричний струм (до 42 В).

4.5. У кожному кабінеті (класній кімнат) розміщується класна (аудиторна) дошка різних видів: на одну, три або п’ять робочих площ у розгорнутому або складеному вигляді. Середній щит класний (аудиторної) дошки на три або п’ять робочих площ може бути використаний для демонстрацій екранно-звукових засобів навчання на вісному екрані. На окремих робочих площах залежно від специфіки предмета може бути:

- Розташовано набірне полотно для демонстрації розрізних карток зі словами, літерами, складами, реченнями, цифрами та лічильним матеріалом тощо – для початкових класів;

- Нанесено контурну карту України або в півкуль – для кабінету географії;

- Нанесено графічну сітку для проведення уроків каліграфічного письма – для початкової школи;

- Накреслено графічну сітку для побудови графіків – у кабінетах математики і фізики.

Одна з робочих площ може мати магнітну основу з кріпленнями для демонстрації навчально – наочних посібників (таблиць, карт, моделей – аплікацій тощо).

Робочі площі на звороті дошки можуть бути покриті білим кольором для нанесення написів за допомогою спеціальних фломастерів. Поряд з класною (аудиторною) дошкою в кабінетах галузі технологій і математики розміщують демонстраційні креслярські інструменти.

4.6. Лабораторні приміщення відповідно до специфіки обладнуються: витяжною шафою, секційними шафами для збереження приладів та лабораторного посуду, металевими шафами або сейфами для збереження хімічних реактивів, рукомийником, столом для підготовки дослідів, приладів і навчально-наочних посібників для занять, однотумбовим столом для роботи вчителя та лаборанта, столом с пристроями для зберігання матеріалів та інструментів для ремонту приладів пристроями для миття і сушіння посуду та дистилятором, які монтуються на стіні.

4.7. Хімічний посуд зберігається у лабораторних приміщеннях, розташовуються окремо залежно від розмір, виду і матеріалу (пластмаса, скло, метал), з якого він виготовлений. Посуд для збереження реактивів повинен мати етикетки з чітким яскравим написом їх назви. Усі шафи для зберігання хімічних реактивів повинні замикатися.

Хімічні реактиви зберігаються та розміщуються залежно від їх властивості (гіроскопічні реактиви, легкі, горючі й органічні речовини, кислоти).

На посуді з отруйними речовинами має бути етикетка з написом «Отрута», з горючими – етикетка з написом червоно кольору та знаком оклику – «Вогненебезпечно!».

4.8. Місця зберігання засобів навчання нумеруються і позначаються назвами на етикетках, що зноситься до інвентарної книги.

4.9.Усі матеріальні цінності кабінету обліковуються в інвентарній книзі встановленого зразка, яка половина бути прошнурована, пронумерована та скріплена печаткою (додаток 1).

4.10. Матеріальні об’єкти (предмети) і матеріали, що витрачаються в процесі роботи ( хімреактиви, посуд, міндобрива тощо) заносяться до матеріальної книги (додаток 2).

4.11. Облік та списання морально та фізично застарілого обладнання, навчально-наочних посібників проводиться до інструкцій, затверджених Міністерством фінансів України.

4.12. Кабінети і майстерні мають бути забезпечені:

- Аптечкою з набором медикаментів для надання першої медичної допомоги;

- Первинними засобами пожежегасіння відповідно до Правил пожежної безпеки для закладів, установ і організацій системи освіти України.

4.13. вимог пожежної безпеки для всіх навчальних приміщень визначаються НАПБ В.01.050\98\920 «Правила пожежної безпеки для закладів, установи і організацій системи освіти України», затверджених спільним наказом Міносвіти України і Головним управлінням Державної пожежної охорони МВС України від

30.09.1998 №348\70, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.12.1998 за №800\3240 (зі змінами і доповненнями).

5.Навчально-методичне забезпечення навчальних кабінетів

5.1. Навчально-методичне забезпечення кабінетів складається з навчальних програм, підручників, навчальних та методичних посібників (не менше одного примірника кожної назви) с предмета, типовими переліками навчально-наочних посібників та обладнання загального призначення, зразків навчально-наочних посібників, начального обладнання у кількості відповідно до вимог зазначених переліків.

5.2. Розподіл та збереження засобів навчання і навчального обладнання здійснюється згідно з вимогами навчальних програм за розділами, темами і класами відповідно до класифікаційних груп, у кабінеті (класній кімнаті), лабораторних приміщеннях по секціях меблів спеціального призначення.

5.3. У кабінеті (класній кімнаті) створюється тематична картотека дидактичних та навчально-методичних матеріалів, навчально-наочних посібників, навчального обладнання. Розподілених за темами та розділами навчальних програм. Картки розміщуються в алфавітному порядку.

5.4. У кабінеті фізики, інформатики, хімії, майстернях трудового навчання, обслуговуючої праці має бути інструкція і журнали ввідного та періодичного інструктажу з техніки безпеки, пожежної безпеки.

5.5. Додатково кабінети можуть бути оснащені:

- підручниками та навчальними посібниками для кожного учня;

- фаховими журналами;

- інформаційними збірниками Міністерства освіти і науки України;

- бібліотечкою суспільно-політичної, науково-популярною, довідково-інформаційної і методичної літератури;

- матеріалами перспективного педагогічного досвіду, розробками відкритих уроків та виховних заходів;

- інструкціями для виконання лабораторних і практичних робіт, досвідів, спостережень, фізичного практикуму тощо;

- крає звичними матеріалами;

- інструментами і матеріалами для відновлення і виготовлення саморобних засобів навчання;

6.Оформлення навчальних кабінетів

6.1. На вхідних дверях кабінету повинен бути відповідний напис на табличці з назвою кабінету: «Кабінет фізики», «Кабінет хімії», «Кабінет інформатики та інформаційно-комунікаційних технологій навчання» тощо.

Крім того, на вхідних дверях класної кімнати може бути цифрове позначення та літера класу, за якою закріплений даний клас початкової школи, наприклад, «1-А клас».

2. Для оформлення кабінетів передбачено створення навчально-методичних експозицій змінного та постійного характеру.
3. До постійних експозицій відповідно до спеціалізації кабінету належить:

• Державна символіка;
• Інструкція з безпеки праці та пожежної безпеки, правила роботи в кабінеті;
• Портрети видатних учених, письменників, композиторів;
• Таблиці сталих величин, основних формул;
• Еволюція органічного світу та його класифікація;
• Таблиця періодичної системи елементів Д.І. Менделєєва;
• Електрохімічний ряд напруг металів, розчинність солей, основи кислот;
• Системи вимірювання фізичних одиниць;
• Політична карта світу, політично-адміністративна карта України, фізична карта України тощо:

2. У класних кімнатах початкової шкли необхідно розмістити:

• правила пожежної безпеки та дорожнього руху;
• класний куточок, де записано права і обов’язки школярів, правила поведінки учнів, органи самоврядування, відображення життя колективу класу.

2. У секційних шафах кабінетів демонструються прилади, колекції, муляжі тощо.
3. До експозицій змінного характеру належать:

• виставка кращих робіт учнів;
• матеріали до теми наступних уроків, орієнтовні завдання тематичного оцінювання, державної атестації;
• додаткова інформація відповідно навчальної програми, зокрема, про життєвий творчий шлях письменників, учених висвітлення поточних країн у нашій країні та за її межами;
• матеріали краєзнавчого характеру;
• результат експериментальної та дослідної роботи учнів;
• результати учнівських олімпіад, конкурсів, турнірів тощо.

Матеріали експозицій оновлюються під час переходу до вивчення нової теми.

2. Для розташування експозицій використовуються зміні пластинчасті, перфоровані або решітчасті стенди, що розміщують на стінах.
3. Навчальні кабінети загальноосвітнього навчального закладу повинні бути забезпечені настінними термометрами або психрометрами.

7.Керівництво навчальним кабінетом

7.1. Роботою кабінету керує завідувач, якого призначає директор з числа досвідчених учителів наказом по загальноосвітньому навчальному закладу.

7.2. Завідувач кабінету несе відповідальність за упорядкування, зберігає використання навчально-наочних посібників, обладнання та інших матеріальних цінностей.

7.3. До обов’язку завідувача кабінетом належить:

- складання – перспективного плану кабінету;

- забезпечення умов для проведення уроків

- сприяння оновленню та вдосконаленню матеріальної бази кабінету

- систематизація та каталогізація матеріальних об’єктів

- забезпечення дотримання в кабінеті правил електричної та пожежної безпеки, чистоти, порядку тощо

- систематичне ведення інвентарної книги із занесення до неї відповідних змін про нові надходження, витрати та списання матеріальних цінностей

- керування і контроль за роботою лаборанта, надання йому практичної допомоги та сприяння підвищенню рівня його кваліфікації

7.4.Розмір посадового окладу (ставки заробітної плати ) завідувача кабінетом ( майстернею ) загальноосвітніх навчальних закладів встановлюється згідно з наказом МОН України від 19.03.2001 №161,зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03.04.2001 за № 303/5459.

7.5. Перспективний план оснащення кабінету засобами навчання та шкільним обладнанням складає завідувач кабінету за погодженням з директором закладу, у разі необхідності ( закупівля і встановлення нового складного обладнання )-з місцевим органом управління освітою, органами держаної санітарно-епідеміологічної служби та пожежної охорони.

Відповідно до положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу, затверджено наказом МОН України від 05.02.2001 № 45 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.02.2001 за № 141/5337, і в межах, що належать до компетенції піклувальної ради, робота і матеріально-технічне оснащення навчальних кабінетів контролюють і спрямовуються піклувальною радою загальноосвітнього навчального закладу.

7.6. За згодою директора ( заступника директора ) закладу приміщення кабінетів можуть використовуватися для проведення уроків з інших предметів, виховних заходів, батьківських зборів.

7.7. Лаборант несе перед завідувачем кабінету відповідальність за належне зберігання навчального обладнання, навчально наочних посібників, посуду, хімічних реактивів і матеріалів тощо.

7.8. До обов’язків лаборанта належать:

- Систематичне вдосконалення своїх знань, практичних умінь і навичок із забезпечення викладання навчального предмету.

- Забезпечення у приміщенні навчального кабінету чистоти повітря і порядку розміщення засобів навчання і шкільного обладнання.

- Сприяння справності навчального обладнання.

- Збереження в належному порядку протипожежних засобів і засобів першої медичної допомоги.

- Утримання навчального обладнання в робочому стані й забезпечення безпеки під час виконання учнями лабораторних і практичних робіт, фізичного практикуму.

- Дотримування вимог правил пожежної безпеки.

- Допомога вчителя в організації проведення демонстраційних дослідів, лабораторних і практичних робіт, позаурочної роботи з навчального предмета.

- Щоденне наведення загального порядку в лабораторії, дотримання вимог з техніки безпеки під час закриття кранів для води, вимикання струму на розподільному щиті, освітлення, нагрівальних приладів, миття лабораторного посуду тощо.

Перший заст. директора Департаменту

Загальної середньої та дошкільної освіти Я.П.Корнієнко

Додаток 1

Форма інвентарної книги

b і № 3/п	Назва предмета	Інвентарний номер	Коли придбано	Кількість і вартість	Час і причина списання

Перший заст. директора Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Я.П.Корнієнко

Додаток 2

Форма матеріальної книги

№ з/п	Назва реактиву, матеріалу	Специфіка реактиву (чистота, концентрація)	Одиниці Вимірювання	Наявність (за роками)

Перший заст. директора Департаменту

Загальної середньої та дошкільної освіти

Я.П.Корнієнко