ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З ВІЙСЬКОВОЇ ТОПОГРАФІЇ

ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З ВІЙСЬКОВОЇ ТОПОГРАФІЇ

Внаслідок вивчення військової топографії в учнів повинні сформуватися уміння: визначати сторони горизонту, азимут і своє місцезнаходження відносно міс­цевих орієнтирів; рухатися за азимутом та обходити пе­решкоди.

Набуті знання і навички дозволять краще оцінювати ситуацію, організовувати спостереження, систему вогню в бою, приймати вірніші рішення, краще використову­вати тактичні та захисні властивості місцевості, здійсню­вати марш.

Вивчення основ військової топографії по­винно передувати практичним заняттям з тактичної й вогневої підготовки, в процесі яких знання і навички в орієнтуванні, руху за азимутом вдосконалюються й закріплюються.

Обмежена кількість навчального часу, відведеного програмою на вивчення військової топографії, зобов'язує викладача ретельно готуватися до кожного заняття, для закріплення знань і вмінь використовувати позакласну групову самостійну роботу.

Успіх навчання залежить від методів, які використовує викладач, від їхнього матеріального забезпечення, вда­лого вибору місцевості та її підготовки, правильної ор­ганізації й послідовного відпрацювання питань. Заняття необхідно забезпечити такою кількістю приладдя, макетів та інш., щоб кожен учень міг самостійно виконати всі намічені практичні вправи. При навчанні необхідно за­цікавити учнів, створити мотивацію вивчення тем, пе­реконати в тому, що знання, вміння та навички, набуті на заняттях, потрібні їм не лише як майбутнім воїнам, але й у повсякденному житті в певних ситуаціях.

Тема: Орієнтування на місцевості і рух за азимутом

Заняття 1 (теоретичне).

Навчально-виховна мета:

1. Ознайомити учнів з військовою топографією, міс­цевістю та її різновидами, місцевими предметами і їх впливом на хід бойових дій.

2. Прищеплювати учням уміння аналізувати місцевість та місцеві предмети, визначати їх тактичні властивості.

3. Переконані учнів у необхідності вивчати військову топографію.

Навчальні питання:

1. Мета і завдання військової топографії.

2. Місцевість та її різноманітність і тактичні власти­вості.

3. Місцеві предмети та їх вплив на хід бойових дій. Метод проведення: розповідь, пояснення, бесіда, де­монстрація.

Місце проведення: кабінет допризовної підготовки.

Матеріальне забезпечення: макет місцевості, макети місцевих предметів і форм рельєфу, плакати, фрагменти діафільму.

Для якісного проведення занять необхідно підготувати макети, плакати з різними формами рельєфу та місце­вими предметами, а учням, крім того, дати завдання повторити відповідний розділ географії.

Заняття проводяться методом розповіді з демонстра­цією макетів, плакатів, фрагментів діафільмів (слайдів) або ще можна провести методом бесіди.

Починається урок з рапорту викладачу командира взводу, перевірки зовнішнього вигляду й готовності до заняття, після чого проводиться 2—3-хвилинне стройове тренування, на якому повторюються стройові прийоми, що раніше вивчалися.

Для перевірки раніше вивченого матеріалу опитує 2—3 учнів за запитаннями:

1. Що таке загальновійськовий бій?

2. Які характерні риси загальновійськового бою?

3. Чим досягається успіх у сучасному бою?

Після відповіді на запитання викладач звертає увагу учнів на те, що успіх у бою досягається не тільки високим бойовим вишколом, стійкістю, хоробрістю тощо, але і вмінням використовувати місцевість, її маскуючі та за­хисні властивості, діяти на ній в різних умовах. Для цього необхідно знати її властивості, порядок орієнту­вання на ній, що й буде вивчатися на заняттях з вій­ськової топографії .

Повідомляє тему і мету заняття.

1. Мета і завдання військової топографії. Викладач пояснює учням.

Військова топографія — це наука, яка детально вивчає земну поверхню в геометричному відношенні, а також способи її відображення на папері у вигляді планів та карт. Топографія дає точні дані про форму й розміщення нерівностей окремих ділянок земної поверхні, про роз­міщення на ній різних природних і штучних об'єктів (ріки, ліси, дороги, населені пункти і таке інш.); вона вивчає також деякі якісні характеристики земної повер­хні. Слово «топографія» походить від двох грецьких: топос — місце і графо — пишу, тобто опис місцевості. Військова топографія є спеціальною військовою дисци­пліною. Вона розглядає способи вивчення місцевості, орієнтування на ній та інші питання, пов'язані з оцінкою й використанням місцевості в інтересах бойових дій військ, вчить використовувати топографічні карти та аерознімки під час виконання різноманітних бойових зав­дань.

Під час дій на місцевості солдат змушений нерідко сам визначати напрямок руху, точно вказувати знаход­ження цілі або своє місцеперебування, вміти знайти вка­заний йому пункт та маршрут руху до нього на незна­йомій або малознайомій місцевості. Для вирішення цих завдань та забезпечення вправних дій на полі бою солдат повинен засвоїти найпростіші відомості з військової то­пографії.

Як навчальна дисципліна, військова топографія є од­нією з важливих складових частин бойової підготовки офіцерів, сержантів та солдатів і вивчається в тісному взаємозв'язку з іншими предметами навчання. Особливо з тактикою, вогневою та інженерною підготовкою. Зв'я­зок військової топографії з цими предметами настільки тісний, що багато питань, наприклад, орієнтування на місцевості, способи польових вимірів у розвідці, підго­товка даних для стрільби, цілевизначень і т. д. органічно входять до завдання тактичної спеціальної підготовки.

Викладач звертає увагу учнів, що місцевість справляє значний вплив на дії підрозділів, тому знання різновидів місцевості, їхніх властивостей необхідні кожному воїну.

2. Місцевість, її різновиди й тактичні властивості. Розповідь про місцевість викладач супроводжує показом макетів, плакатів, навчальних карт.

Місцевість — це частина земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом, ґрунтами, водами, рослинністю, шляхами сполучення, сільськогосподарськими і соціаль­но-культурними об'єктами. Сукупність її нерівностей на­зивається рельєфом, а всі розмішені на ній об'єкти, ство­рені природою або людиною,— місцеві предмети. У військовій справі під місцевістю розуміють ділянку земної поверхні, на якій вестимуться бойові дії.

Властивості місцевості, які впливають на організацію й ведення бою, застосування зброї та бойової техніки прийнято називати тактичними властивостями. До ос­новних відносяться: прохідність місцевості, її захисні властивості, умови орієнтування, спостереження, маску­вання, ведення вогню, інженерного обладнання. За ха­рактером рельєфу місцевість поділяється на рівнинну, пагорбкову, горбисту, гористу.

Викладач показує макет (плакат, слайд) і пояснює, що рівнинна місцевість, наприклад, характеризується відсут­ністю яскраво виражених нерівностей поверхні ґрунту, не­великими підйомами (до 25 м) і відносно малою крутизною схилів. Абсолютні висоти над рівнем моря — до 300 м.

Відкрита слабко пересічена місцевість не тільки до­ступна для ведення бойових дій, а й забезпечує більшу видимість.

Рівнина утруднює організацію маскування від про­тивника, пересування на рівнині в період чисельних дощів мало придатне для оборони.

На наступному макеті пояснюється, що горбиста міс­цевість характеризується хвильовим характером земної поверхні, горбами з абсолютними висотами до 500 м, відносними височинами 25—200 м та переважаючою кру­тизною схилів 2—3 градуси. Вона допускає бойові дії \ всіх родів військ, здійснення маневру, сприятлива для наступу та оборони.

В той же час гориста місцевість поділяється на низькогірну, яка характеризується висотами над рівнем моря 500—1000 м, середньогірну — 1000—2000 м, високогір­ну — понад 2000 м.

Вона сприяє обороні, але значно утруднює ведення наступального бою, використання техніки.

Слід звернути увагу, що місцевість поділяється також за ступенем пересічення, умовами спостереження, мас­кування і прохідності.

За ступенем пересічення (яругами, балками, річками, озерами та іншими природними перешкодами) місцевість і поділяють на слабко пересічену, середньо пересічену і ду­же пересічену.

Площа природних перешкод на ній складає відповідно 10, 20, ЗО % від усієї площі.

За умовами спостереження та маскування її по­діляють на відкриту, напіввідкриту й закриту, а за про­хідністю — легкопрохідну, прохідну, важкопрохідну, не­прохідну.

Розглядаючи це питання, викладач приділяє особливу увагу рельєфам, характерним для України, загострює ува­гу на їхніх тактичних властивостях.

Нагадує, що кожний рельєф характеризується наяв­ністю на ньому місцевих предметів, створених природою або людиною, і знання властивостей цих предметів не­обхідні солдату.

3. Місцеві предмети та їх вплив на хід бойових дій. Викладач супроводжує розповідь про місцеві предмети показом макетів, плакатів, діафільмів, слайдів, при цьому звертає увагу на той вплив, який можуть справити місцеві предмети на хід бойових дій. Місцеві предмети — це населені пункти, підприємства, будівлі, рослинний і ґрун­товий покрив, берегові лінії, ріки, озера, канали і т. ін. Викладач пояснює, що всю різноманітність нерівностей, з яких складається рельєф земної поверхні, можна звести до п'яти елементарних форм: гора, улоговина, хребет, лощина, сідловина.

Для перевірки засвоєння матеріалу в кінці заняття викладач може провести коротке опитування.

У заключній частині викладач:

— нагадує тему і мету заняття, підводить підсумки;

— відзначає кращих, вказує на недоліки;

— дає завдання для самостійного вивчення й повто­рення;

 — повідомляє, коли буде наступне заняття. 

Заняття 2. Суть орієнтування на місцевості, визначення сторін горизонту за компасом, годинником та сонцем, міс­цевими предметами. Доповідь про своє місцезнаходження.

Навчально-виховна мета:

1. Вивчити з учнями порядок орієнтування, визна­чення сторін горизонту, вибір орієнтирів і доповідь про своє місцезнаходження;

2. Формувати уміння в діях на невідомій місцевості;

3. Виховувати готовність до самостійних дій.

Навчальні питання:

1. Суть орієнтування на місцевості;

2. Визначення сторін горизонту за компасом, годин­ником та сонцем, місцевими предметами;

3. Вибір орієнтирів, доповідь про своє місцезнаход­ження.

Метод проведення: розповідь, показ, практична ро­бота.

Місце проведення: кабінет допризовної підготовки.

Матеріальне забезпечення: компаси (по можливості на кожного учня), макети циферблатів годинників зі стрілкою, макет і схеми місцевості, плакат «Орієнтування на місцевості без карти».

Напередодні заняття учні повинні повторити відпо­відний розділ з географії, крім того, викладач може за­пропонувати виконати рисунок найпростішої схеми міс­цевості з 3—4 орієнтирами.

Вступна частина починається з рапорту викладачу командира взводу, перевірки зовнішнього вигляду й готовності до заняття, після чого проводиться 2—3-хвилинне стройове тренування, на якому повторюються стройові прийоми, що раніше вивчалися.

Для перевірки раніше вивченого матеріалу опитуються 2—3 учні за запитаннями:

1. Дайте визначення місцевості та назвіть її різновиди.

2. Що називається тактичними властивостями місцевості?

3. З яких основних місцевих предметів складається рельєф?

Після відповідей звертає увагу учнів на те, що з пере­рахованих форм рельєфу, місцевих предметів, їхньої різ­номанітності випливає питання, як на них орієнтуватися, діяти солдату, щоб виконати бойове завдання в різних умовах: вночі, в непогоду, при поганій видимості об'єктів.

Повідомляє тему і мету заняття.

1. Суть орієнтування на місцевості.

Викладач пояснює необхідність вміти орієнтуватися на місцевості, тобто визначити своє місцезнаходження та сторони горизонту відносно навколишніх місцевих предметів й особливостей рельєфу, знайти вказаний на­прямок руху і точно витримати його під час переходу.

Орієнтування проводиться в такому порядку:

— визначають сторони горизонту й помічають місцеві предмети (орієнтири), які добре видимі;

— вказують назви цих предметів та відстань до них (на око); при цьому місцеві предмети обираються так, щоб вони розташовувались рівномірно навколо заданої точки чи в заданому секторі.

Розповідь супроводжується показом на плакаті «Орі­єнтування на місцевості без карти».

Загострює увагу учнів, що головним завданням в орі­єнтуванні є визначення сторін горизонту — це не завжди легко зробити в різних ситуаціях.

2. Визначення сторін горизонту за компасом, за сонцем, годинником, за видимими місцевими предметами.

Розповідь про способи визначення сторін горизонту необхідно сполучати з показом прийомів і дій, а також малюнків і схем на плакатах.

Навчаючи порядку визначення сторін горизонту за компасом, викладач коротко пояснює його загальну бу­дову та принцип дії. Звертає увагу, що користуватися компасом слід на відстані від великих металевих пред­метів та запобігати впливу електромагнітних полів.

В учнів повинні бути компаси, і вони на практиці визначають сторони горизонту.

Навчаючи порядку визначення сторін горизонту за місцевими предметами, викладач використовує макети, плакати. Можна використовувати фрагменти діафільму, слайди.

Зверніть увагу на те, що утворення характерних ознак на місцевих предметах, які дозволяють визначити сто­рони горизонту, пов'язані з їх положенням відносно сонця. Різниця в освітленні й нагріванні сонцем, як правило, викликає ті чи інші зміни на сонячній і тіньовій сторонах предмета. Слід підкреслити, що цей спосіб визначення сторін горизонту досить приблизний, але знати його необхідно, бо в окремих випадках це єдиний спосіб орієнтування.

Навчаючи орієнтуватися за сонцем та годинником, викладач використовує малюнки, плакати, а в учнів по­винні бути макети годинників.

Визначаючи сторони горизонту за місяцем і По­лярною зіркою, викладач показує плакати й звертає увагу на те, що це найбільш точні способи. Нагадує учням, що під час розгляду порядку орієнтування необхідно запримітити місцеві предмети (орієнтири), які добре вид­но.

3. Вибір орієнтирів і доповідь про своє місцезнаходження.

Розповідає, що орієнтири — це місцеві предмети та елементи рельєфу, відносно яких визначають своє міс­цезнаходження, положення об'єктів і вказують напрямок руху. Вони можуть бути площинні, лінійні і точкові.

Впевнене орієнтування на місцевості багато в чому залежить від правильного вибору орієнтирів, вони по­винні легко розпізнаватися, і при їх виборі необхідно враховувати умови (погоду, час доби), в яких необхідно буде діяти. Для навчання доповідання про своє місце­перебування викладач пропонує учням виконати нес­кладну схему місцевості з орієнтирами або роздає кож­ному учневі схему місцевості й визначає їм точку місцезнаходження на ній. Пояснює порядок доповіді, а учні записують в зошитах свій варіант. У разі необхідності викладач заслуховує кількох учнів. Для контролю засво­єння матеріалу викладач в кінці заняття задає учням декілька запитань з цієї теми.

Підсумкова частина проводиться в такому ж порядку, як описано в занятті 1.

Заняття 3. Суть орієнтування на місцевості, визначення сторін горизонту за компасом, годинником та сонцем, міс­цевими предметами. Доповідь про своє місцезнаходження (практичне).

Навчально-виховна мета:

1. Навчити учнів правильному визначенню сторін го­ризонту на місцевості.

2. Формувати практичні навички в діях на незнайомій місцевості.

3. Виховувати спостережливість, впевненість у діях під час орієнтування.

Навчальні питання:

1. Визначення сторін горизонту за компасом.

2. Визначення сторін горизонту за сонцем і годин­ником.

3. Визначення сторін горизонту за місцевими пред­метами. Доповідь орієнтування.

Метод проведення: практичне виконання прийомів і дій.

Місце проведення: завчасно обрана ділянка місцевості біля школи з добрим круговим оглядом.

Матеріальне забезпечення: компас (по можливості на кожного), годинник, макети циферблатів годинників, оперативні карти на кожне навчальне місце.

Для проведення заняття обирається й готується ділянка місцевості неподалік від школи, вона повинна мати добрий круговий огляд. Бажано, щоб на ділянці місцевості були предмети, за характерними ознаками яких можна визначити сторони горизонту. В умовах міста можна використати найближчі до школи райони місцевості, лісопарки чи пришкільні ділянки. В разі від­сутності місцевих предметів, за допомогою яких можна визначити сторони горизонту, необхідно виготувати ма­кети.

Підготовка до цього заняття, крім всього іншого, повинна передбачати виготовлення коротких оператив­них карт, а також призначення помічників керівника заняття на навчальних місцях. Учні повинні бути у формі для польових занять.

Навчання організовуються на навчальних місцях в групах до 10—12 учнів, а якщо дозволяє матеріальне забезпечення, то їх може бути менше.

Починається заняття з перевірки готовності, стройо­вого тренування зі зброєю.

Для перевірки вивченого матеріалу опитуються 2—3 учні за такими запитаннями:

1. Порядок визначення сторін горизонту за компасом.

2. Порядок доповіді орієнтування.

Звертає увагу учнів, що на попередньому занятті пи­тання орієнтування вже розглядалось, а зараз — прак­тичне тренування у визначенні сторін горизонту і в доповіданні про орієнтування на місцевості.

Викладач повідомляє тему і мету заняття, порядок роботи, чергування на навчальних місцях, нагадує умови нормативу № 1 з військової топографії, ставить бойове завдання про дії в розвідці, подає команду висування на навчальні місця й початок заняття, на 1-му, 2-му, 3-му навчальних місцях керують помічники, а на 4-му — сам викладач.

1-е навчальне місце. Визначення сторін горизонту за компасом.

Викладач ставить учням завдання визначити сторони горизонту за компасом.

Учні кладуть компас на долоню, розблоковують стріл­ку компаса від запобіжника й розвертають компас так, щоб синій кінчик стрілки співпав із синім вказівником — північ, а червоний — з червоною поділкою — південь. Букви В — схід, 3 — захід. Обирають у напрямку до кожної зі сторін горизонту точковий орієнтир, який добре проглядається, повідомляють про виконання завдання коротким словом «готовий» і доповідають керівникові напрямок на всі сторони горизонту. Наприклад: «Я пе­ребуваю на висоті Мала: північ у напрямку Тригопункта, південь — у напрямку окремого дерева, схід — в на­прямку кущів, захід — у напрямку кургану».

Під час визначення сторін горизонту учнями керівник спостерігає за діями і виявляє помилки. Повідомляє оцінки за виконання нормативу №1 з військової топо­графії.

Ті учні, які виконали його за встановлений час (3 хв.), без помилок, оцінюються на «відмінно». Ті учні, які до­пустили не більше однієї помилки,— на «добре», які до­пустили не більше двох помилок,— «задовільно», які ви­конали норматив повільніше, ніж за 3 хв., або припустили З помилки, оцінюються незадовільною оцінкою.

Помилками у виконанні нормативу можуть бути: за орієнтир обрані погано видимі предмети, дії учня по­вільні і невпевнені.

Учні, що не вміють користуватися компасом і отри­мали незадовільні оцінки, повторюють цей норматив за допомогою оперативної карти. Керівник ставить завдан­ня учням доповісти про орієнтування. Учні тренуються доповідати.

Навчальне місце 2. Визначення сторін горизонту за сонцем і годинником.

Для тренування застосовуються макети годинників, а також годинники учнів. Викладач ставить завдання на визначення сторін горизонту за сонцем. Учні беруть годинники і уточнюють час. Визначають приблизний напрямок на одну із сторін горизонту, визначають на всі сторони й доповідають викладачеві. Слід пам'ятати, що сонце о сьомій годині знаходиться на сході, о 13.00 — на півдні, о 19.00 на заході, а за одну годину сонце проходить шлях, що дорівнює кутовій величині 15 гра­дусів.

Викладач подає команду на виконання нормативу №1 «Визначення сторін горизонту за сонцем і годинником»: «До орієнтування — ПРИСТУПИТИ!»

Учні визначають напрямок на південь і решту сторін. Доповідають «Готовий» і вказують сторони горизонту. Викладач повідомляє оцінки й звертає увагу на недоліки. З тими учнями, які незадовільно виконали норматив, вправа повторюється з використанням оперативної карти. Далі тренуються з доповіді орієнтування.

Навчальне місце 3. Визначення сторін горизонту за місцевими предметами.

Викладач оголошує завдання про визначення сторін горизонту за місцевими предметами.

Учні відшукують на зазначеній ділянці місцеві пред­мети, доповідають напрямок сторін горизонту. Усі незнайдені предмети викладач показує сам. Тренує з до­повіді орієнтування.

Навчальне місце 4. Тренування з доповіді орієнтування.

Викладач дає завдання учням на орієнтування, 1—2 за допомогою компаса, 1—2 за сонцем і годинником, 1—2 за місцевими предметами. Заслуховує доповіді, вказує на недоліки, повідомляє оцінки. Приклад допо­віді: «Я перебуваю на висоті Гостра, північ — в напрямку на церкву, південь — на покажчик доріг, схід — на урочище Темне, захід — на Тригопункт. В кілометрі на північний схід — завод, в 1,5 км на схід — перехрестя доріг» й т. п.

Викладач тренує, змінюючи точку перебування, сте­жить, щоб учні не повторювались у виборі орієнтирів. Після відпрацювання навчальних питань на місцях шикує групу, перевіряє якість засвоєння матеріалу. Підсумкова частина проводиться, як описано в зав­данні 1.

Заняття 4. Магнітний азимут і його визначення. Вста­новлення азимута на місцевий предмет і напряму за маг­нітним азимутом.

Навчально-виховна мета:

1. Навчити визначенню азимута на місцевий предмет, напряму на магнітний азимут.

2. Виробити уміння рухатися за азимутом.

3. Виховувати ініціативу, кмітливість.

Навчальні питання:

1. Магнітний азимут та його призначення.

2. Визначення азимута на місцевий предмет і на­прямку за магнітним азимутом.

3. Порядок руху за азимутом, обхід перешкод. Метод проведення: практична робота.

Місце проведення: підготовлена ділянка місцевості з добрим круговим оглядом.

Матеріальне забезпечення:

— компаси на кожного учня, плакати «Рух за азиму­том».

Напередодні заняття учні повинні повторити відпо­відний розділ географії і бути в одязі для польових занять.

На шляху до місця заняття доцільно зробити зупинку перед заздалегідь виміряним (200 м) відрізком й запро­понувати усім учням пройти його, рахуючи кількість кроків. Після цього визначити довжину свого кроку й запам'ятати довжину пар-кроків.

Навчальні питання відпрацьовуються послідовно з розповіді, показу, практичного виконання прийомів. За­няття розпочинається з рапорту командира взводу, пе­ревірки форми одягу й трьоххвилинного стройового тре­нування зі зброєю, повторенні раніше вивчених прийомів. Для контролю знань раніше вивченого мате­ріалу опитує 2—3 учнів:

1. У чому полягає суть орієнтування?

2. Як визначити сторони горизонту з допомогою ком­паса?

Після відповідей на запитання звертає увагу учнів на те, що вони вже навчились орієнтуватися на місцевості, але, крім цього, солдат повинен також вміти пересуватися в чітко вказаному напрямку, безпомилково відшукуючи кінцевий пункт як вдень, так і вночі, в туман, негоду, у лісі та інших умовах. Це й буде вивчатися на занятті.

Повідомляє тему і мету заняття.

1. Азимут і його призначення.

Викладач розповідає учням, що напрямок на предмет визначається й вказується величиною горизонтального кута між початковим напрямком і напрямком на предмет (ціль) або за магнітним азимутом. При цьому за початковий напрямок можна взяти одну із сторін горизонту або місцевий предмет (орієнтир). Розповідає і показує на плакаті.

Магнітний азимут горизонтальний кут, виміряний за ходом годинникової стрілки від північного напряму меридіана до напряму на предмет (орієнтир), його період від 0 до 360^О. Розповідає і показує з використанням компаса порядок визначення азимута на предмет і напрямок руху за азимутом. Вміле використання азимута дасть змогу сол­дату безпомилково пересуватися на незнайомій місцевості в будь-яких умовах. Наводить приклад, що в роки війни в частинах, які діяли в лісах, болотяній, гористій, степовій місцевості, як правило, готувались азимутники (провідники колон). Тільки при підготовці до розгрому японської Кван-тунської армії у військах 1-го Далекосхідного фронту в серпні 1945 р. їх було підготовлено понад три тисячі.

Пропонує учням виконати роль азимутника. Вводить в тактичну обстановку і ставить завдання про дії в роз­відці

2. Визначення азимута на місцевий предмет і напрямку на магнітний азимут.

Розмикає учнів по фронту з інтервалом 2—3 кроки. Керівник вказує, на який предмет необхідно визначити азимут, контролює дії, заслуховує результати вимірів.

Наприклад: «Азимут магнітний на окреме дерево 150 градусів».

Переконавшись у розумінні питання, приступає до тренування визначення азимута, кожному учню призна­чає свій орієнтир, переходить до практичного відпрацю­вання визначення напряму за азимутом.

Називає величину магнітного азимута. Наприклад: «Азимут магнітний 40 градусів, визначте напрям».

Контролює правильність виконання, заслуховує допо­відь. Наприклад: «Азимут магнітний 40 градусів в напрямку башти». Впевнившись у правильності виконання, присту­пає до тренування, визначає кожному учневі свій азимут, робить короткий аналіз. Пояснює учням, що дуже важливо без помилок визначити азимут і напрямок, бо це суттєво позначається на результатах руху за азимутом.

3. Порядок руху за азимутом, обхід перешкод. Викладач розповідає, що суть орієнтування полягає у дотриманні на місцевості напрямів за магнітним азимутом і відстаней, визначених за картою чи схемою. Напрямок руху витримують за допомогою компаса, а відстань вимі­рюють кроками, пар-кроками або крокоміром.

Розповідає учням про порядок руху за азимутами і обходу перешкод. Вказує азимут і кількість пар-кроків чи метрів, на які здійснити пересування. Запитує в учнів довжину їх кроку та пар-кроку, повідомивши, що під час руху довжина відрізку місцевості, на якій вони ра­хували кількість кроків, 200 м.

Практично здійснюють рух за азимутом на невеликому відрізку місцевості з 1—2 поворотними точками. Після цього викладач ділить учнів на групи по двоє-троє, ви­значає кожній групі азимут, кількість пар-кроків в межах 200—300 м і зворотний азимут на відрізку, призначає старшого азимутника. Подає команду про початок дій. Учні, виконавши вправу, повертаються на вихідну по­зицію. Викладач оцінює дії учнів.

Для перевірки засвоєння матеріалу може провести коротке опитування. Практичне виконання питання «об­хід перешкод» здійснюється під час повернення з занять

В заключній частині:

— нагадує тему й мету заняття, аналізує, як вони досягнуті;

— повідомляє оцінки, відзначає кращих, вказує на. недоліки;

— дає завдання для самостійної роботи;

— повідомляє, коли буде наступне заняття;

 — ставить завдання на рух за азимутом та обхід пе­решкод під час повернення до школи.

Заняття 5. Пошук і захоплення об'єкта нападу в поєд­нанні з рухом за азимутом.

Навчально-виховна мета:

1. Вдосконалювати вміння орієнтуватися в русі за азимутом.

2. Дати практику дій у розвідці під час огляду місце­вості та місцевих предметів.

3. Розвивати спостережливість, увагу, ініціативу.

Навчальні питання:

1. Рух за азимутом.

2. Дії солдата під час огляду місцевості й місцевих предметів.

3. Пошук і захоплення об'єкта нападу.

Метод проведення: практична робота, тактична гра.

Місце проведення: підготовлена ділянка місцевості.

Матеріальне забезпечення: компаси, завдання на ко­жну групу, макети зброї на кожного учня.

Заняття рекомендується проводити методом гри. Для цього учні діляться на дві групи, причому перша група повинна бути в два-три рази більша за другу. Перша група отримує завдання непомітно, нічим себе не ви­являючи, вести розвідку за вказаним маршрутом, відшу­кати і захопити вказаний об'єкт. Друга група повинна вийти непоміченою на вказаний об'єкт і організувати засідку.

Підготовка заняття передбачає вибір маршрутів руху за азимутом, причому маршрут першої групи повинен бути трохи довшим, щоб друга група прибула в кінцевий пункт раніше і встигла замаскуватися й підготуватися до засідки. Середня довжина маршрутів у межах 2 км, ази­мутів — в 4—5, кожна попорота точка повинна бути добре помітною або позначеною на місцевості якимось предметом (прапорець, покажчик, пень), на кожний мар­шрут складається схема чи таблиця.

Кінцевий пункт обох груп обирається один і той же, він повинен дати можливість непомітно підійти до нього першій групі і замаскуватися для засідки другій. Викладач завчасно готує помічника для руху з другою групою.

Вступна частина проводиться, як описано в поперед­ньому занятті.

Перевіряє раніше вивчений матеріал, ставить завдання на виконання нормативів № 3 і № 4 з військової топо­графії «Визначення магнітного азимута на предмет за компасом» для однієї половини групи та «Визначення напряму за заданим азимутом» для іншої.

Звертає увагу учнів на те, що в бойовій обстановці солдату часто доведеться рухатись по незнайомій місце­вості та знаходити невідомий об'єкт пошуку. Повідомляє тему і мету заняття, порядок дій. Нагадує про заходи безпеки, розподіляє учнів на групи і кожній окремо ставить бойові завдання про дії в розвідці (може видати письмові накази схемою чи таблицею маршруту).

Друга група починає діяти раніше. Під час руху скла­дає найпростішу схему маршруту, причому старший по­чергово призначає старшого азимутника. Відшукавши кінцевий пункт, займають позиції, ретельно маскують і, нічим себе не видаючи, чекають в засідці на першу групу, яка під керівництвом викладача рухається за вка­заним маршрутом, веде розвідку, висилає вперед, пра­воруч і ліворуч парних дозорних, які оглядають місцеві предмети й за встановленими сигналами доповідають про результати. 1—2 учні складають схему місцевості. Під час руху керівник може передавати ввідні на дії учнів під час нальоту авіації, застосування противником зброї масового ураження. Група потай повинна підійти до об'єкта пошуку і захопити його. Якщо не вийшло зробити це потай і група виявлена, то засідка пропускає дозорних і відкриває вогонь по розвідниках. Для перевірки засвоєння матеріалу можна провести коротке опитування.

Підсумкова частина проводиться, як описано в по­передньому занятті. Під час повернення проводиться подорожнє тренування.